Психологиня Олена Столярова впродовж трьох років працює з дітьми та їх сім’ями у #СтоТалантівКарітасБроди. Тепер Олена працюватиме у Карітас Житомир.

До Вашої уваги інтерв’ю з Оленою, у якому вона розповіла про свій досвід та мотивацію у роботі з дітьми та сім’ями, перехід до нового місця роботи та очікування, звідки черпає натхнення та ще багато цікавого.

Розкажіть, будь ласка, як почався ваш шлях у “Карітас”? Що вас мотивувало працювати з дітьми та сім’ями?

Мій шлях у Карітас розпочався в Сєвєродонецьку, коли я прийшла туди як волонтер, щоб проводити групові заняття з англійської мови для дітей. На той момент я була студенткою педагогічного університету, і в процесі роботи мені довірили більше відповідальності, помітивши, як діти тягнуться до мене. Згодом мені запропонували приєднатися до команди Карітас уже в ролі соціального працівника.

Після отримання диплома я отримала можливість перейти на посаду психолога в цій же організації. Так розпочалася моя професійна історія в Карітас — з бажання допомагати, підтримувати та бути поруч із тими, хто цього потребує.

Ви працювали в “Карітас Сєвєродонецьк”, а потім у “Карітас Броди”. Як змінилася ваша робота після переїзду?

З початком повномасштабного вторгнення доля привела мене до «Карітас Броди». Маючи за плечима майже три роки досвіду в Карітас-Сєвєродонецьк і відчуваючи підтримку та віру в мене з боку чудової координаторки проєкту Любові Сітки, ми, разом з ішими фахівцями, змогли вдихнути нове життя у дитячий простір «Сто талантів»!

У «Карітас-Броди» я змогла реалізувати власну ідею — організувати та проводити дитячо-батьківські тренінги, тренінги для батьківських груп та заходи із сімейного тімбілдингу.

Як війна вплинула на дітей, з якими ви працювали? Чи змінилися їхні потреби та реакції?

Я помітила, що війна по-різному вплинула на дітей. Місцеві стали тривожнішими через сирени та невизначеність, особливо якщо їхні батьки на фронті. Вони шукали більше підтримки, тепла й стабільності.

Діти-переселенці, які пережили обстріли, часто або закривалися в собі, або, навпаки, були надмірно активними. У багатьох з них з’явилася гіпернастороженість – різкі звуки викликали сильний стрес.

Усім дітям було потрібно більше безпеки, емоційного контакту та можливості гратись, щоб хоч на мить повернути собі відчуття нормального дитинства.

Які методи та підходи ви використовуєте, щоб допомогти дітям пережити стрес та адаптуватися до нових умов?

В процесі роботи з дітьми я використовую найрізноманітніші методики, щоб допомогти дітям пережити стрес та адаптуватися: рухливі ігри, які так люблять діти, знімають напругу, допомагають проживати емоції; арт-терапію та спільні творчі завдання, які розвивають взаємодію, дають можливість дітям виразити свої переживання без слів; дитячо-батьківські зустрічі, які допомагають родинам зміцнювати зв’язок. Також використовую психогімнастику, яка допомагає дітям усвідомлювати свої емоції через рухи; мульттерапію – перегляд і обговорення сюжетів, що навчають справлятися з труднощами, та казкотерапію, яка допомагає прожити важливі переживання через символічні історії. Також навчаю дітей технікам саморегуляції – дихальні вправи, методи заспокоєння та переключення уваги. І звичайно, просто спілкування – щоб діти могли відчути підтримку.

Головне – створити безпечне середовище, де дитина відчуває розуміння, підтримку та отримує інструменти для подолання стресу.

Тепер ви працюватимете в “Карітас Житомир”. Чого очікуєте від цієї зміни?

Від роботи в «Карітас Житомир» очікую можливості зростати професійно, отримувати новий досвід і вдосконалювати свої навички. Для мене важливо не лише застосовувати вже напрацьовані методи, а й відкривати для себе нові підходи, адаптовані до потреб дітей, з якими працюватиму.

Найцінніше для мене – бачити реальні зміни в житті дітей і сімей, відчувати, що моя робота приносить користь. Саме це я відчувала у «Карітас-Броди», і сподіваюся, що в «Карітас Житомир» зможу продовжити цю важливу справу.

Що ви хотіли б сказати тим, хто думає про волонтерство або роботу в соціальній сфері?

Тим, хто думає про волонтерство або роботу в соціальній сфері, я би хотіла сказати: ця справа вимагає справжньої віддачі та щирої любові до людей, яким ви хочете допомогти. Важливо любити не лише свою роботу, а й тих, заради кого ви це робите.

Треба бути готовим до того, що не завжди вдасться побачити швидкі результати. Бувають моменти, коли здається, що всі зусилля марні. Але головне – не «залипати» на результаті, а робити те, що можеш, від щирого серця. Люди це відчувають.

Зцілюють не лише техніки та методи, а передусім ваша особистість і безумовна любов, яку ви проявляєте. Саме це дає сили тим, кому ви допомагаєте, і наповнює вашу роботу змістом.