27–28 вересня 2022 року працівники Благодійного фонду «Карітас-Броди» взяли участь у тренінгу «Стабілізація людей, які постраждали від війни».
На івент були запрошені спікери з Республіки Чехії:
Mgr. Томаш Адамек – пожежний психолог, психотерапевт, викладач університету;
Mgr. Роман Гронський – біолог, фермер, психотерапевт;
Mgr. Їржі Пружа – колишній пожежник і військовий психолог, психотерапевт, супервізор.
Увага учасників тренінгового заняття була сфокусована на таких важливих аспектах:
☑️ практична модель стресової поведінки за Сонею Панчоховою;
☑️ методика довготривалої психотерапевтичної роботи із
психологічною травмою;
☑️ психосоціальна робота та її часові етапи;
☑️ стандарти психосоціальної допомоги.
Війна, безпрецедентно розв’язана рф проти України й українського народу триває, завдаючи горя, страждань і болю людям. Перебуваючи на вільній території та у відносній безпеці, ми маємо реагувати на її виклики і допомагати тим, хто постраждав через війну, – і діткам, і дорослим.
Надання безоплатного психологічного консультування онлайн та офлайн, турбота про ментальне здоров’я, реагування на кризовий емоційний стан людини та її потреби є важливими аспектами у роботі психологів і соціальних працівників БФ «Карітас–Броди».
А тренінги є важливою інформаційною платформою для обміну досвідом, співпраці, набуття нових професійних компетенцій для надання якісної оперативної психологічної допомоги тим, хто її потребує.
Дякуємо колегам із Карітасу Чеської Республіки за солідарність із українським народом.
Ми сильні, але сильним теж потрібна підтримка.

27 вересня 2022 року представники «Карітас» – Броди здійснили робочу поїздку в місто Дубно. Покликала нас туди необхідність, як місцевого населення, так і внутрішньо-переміщених осіб.
На даний час брак інвалідних візків, ходунців та інших надзвичайно необхідних речей для людей з обмеженими можливостями, заставляє шукати та «стукати у двері» до тих, хто роками допомагає людям, вселяє віру у світле майбутнє та показує кожному на те, що в цьому світі є ті, які готові допомагати долати будь-які перешкоди разом.
Так, особисто, мав за честь познайомитися з головою Громадського товариства інвалідів з дитинства «Доброчин» м. Дубно п. Раїсою Васильєвою. Людина з великим ❤ радо відгукнулася на наші запити і навіть у величне християнське свято ?Воздвиження Чесного Хреста знайшла час, аби допомогти нужденним людям. І справді, вже сьогодні, дві родини з міста Броди отримали інвалідні візки.
«Карітас» – Броди, в особі директора о.Ярослава Царика, висловлює щиру подяку п.Раїсі Васильєвій, голові Громадського товариства інвалідів з дитинства «Доброчин» м.Дубно та Віталію Білорусу БО«Дотик» за надані інвалідні візки, ходунці та інші речі, які є для окремих категорій осіб вкрай необхідними. Маємо надію на подальшу співпрацю, адже ехо війни, на привеликий жаль, ще не раз нагадуватиме нам про себе
?
Нехай Господь Бог сторицею віддячує всім тим, хто робить добрі справи для своїх ближніх! ??❤️

Річка життя. У кожного своя. Маленький потічок зустрічає на шляху ще один потічок. А далі… далі буває по-різному. Якісь струмочки так і лишаються самотніми струмочками. Якісь об’єднуються в повноводну річку  і прокладають новий спільний шлях назустріч небу, сонцю і життю.
Світлана й Олексій – це два струмочки, дві долі однієї  бурхливої сімейної річки. Зустрілись, закохались, одружились. Сотні, тисячі, мільйони  людей хочуть і мають це у своєму житті. А далі ця річка несе на хвилях долі незліченну кількість подій – щасливих і у хмарках смутку, добрих і колючих тернових, світлих і з присмаком болю…
Нелегко було закоханим на початку сімейного життя. Мрія мати дітей розбилася вщент об  гострий величезний камінь неможливості – неможливості їх мати, своїх, рідних… Для багатьох пар – це надскладне випробування, яке не всі, на жаль,  можуть пройти. Для багатьох…,  але не для Світлани й Олексія. Вісім років  бажання і прагнення  народити дітей не зупинили цю повноводну сімейну річку, не розбили її на два чужих струмочки. Витримали їхні почуття,  мрії і бажання бути разом. Сім’я прийняла рішення, непросте, відповідальне й усвідомлене – всиновити дитину. Жінка працювала вихователем у дитячому будинку  Вуглегірська, чоловік –  начальником охорони у колонії суворого режиму того ж містечка. Першого всиновили хлопчика, якому було 14 років.  Так, першого. Бо потім Світлана й Олексій усиновили ще 10 дітей.

Разом – одинадцять. Одинадцять маленьких усиновлених доль. Непотрібних, кинутих  рідними батьками і насправді… насправді  щасливих у цьому новому родинному колі.
– Але ж одинадцять… це так  багато…
– Коли ти їх бачиш, дивишся у їхні довірливі оченята, стає так їх шкода, що серце не витримує, усіх би забрала, обігріла, – крізь ледь відчутний, лише їй зрозумілий, смуток усміхнулася жінка.
Обіймають дитячі рученята маму, кличуть тата  – татом. Це ж як у справжній родині  –  хоча інколи у сім’ї, де всі рідні, не завжди бувають тепло і любов.
– Як і у всіх, бувають суперечки, бешкети, різні хаоси, – усміхається Олексій. –  Але у мене є магічне слово «книжка», воно  діє миттєво на всіх.
Мабуть…, але без любові до дітей, турботливого батьківського ставлення ніяке стоп-слово не подіє.
Світлана вся у дітях, чує і бачить кожного. Одних мирить, іншим щось підказує, обіймає і втішає. А думками і серцем  стривожена.
– Втомилися від безкінечних переїздів. Загубилося  відчуття дому ще з 2014 року. Семикімнатну квартиру, де ми проживали у Макіївці, ще тоді, у тому ж 2014, відібрали незаконні формування днр.
Повернулися тоді у Вуглегірськ, та коли там почалися бойові дії, було дуже складно. Ні світла, ні води, ні опалення, нічого не було. Вісім днів  не могли виїхати. Згодом нам дали зелений коридор з попередженням – їхати від точки А до точки Б без зупинок. Ми не їхали, ми летіли, аби подолати той шлях під обстрілами живими.
Добралися до Харкова, потім – до Одеси. Знайшли в селі Кудрявка, Одеської області, недорогий будиночок, там і оселилися. Дружно жили, працювали. Але потім через хворобу бабусі переїхали у містечко Білозерське, Донецької області. П’ять років прожили там.
І знову війна, вибухи, страх за дітей, нові випробування і поневіряння. Кілька місяців ми мали прихисток у Німеччині. Більше не витримали. Чуже лишалося чужим. Хотілося додому. Та у Білозерське повернутися не можемо, там іде війна. Знайшли житло на Брідщині. Тут нині і живемо. Чоловіку пообіцяли роботу. Дітки готуються до школи.
Світлана задумалась, помовчала. А в очах тихо плинула повноводна сімейна річка, шукаючи надійних берегів, тихої мирної гавані  і щасливої долі для дітей.  
– Порятунком для нашої сім’ї стали місцеві люди (вони щодня несуть нам продукти) і благодійний фонд «Карітас-Броди». Завдяки чеському проєкту «Екстрена підтримка вразливих ВПО у Львівській області» ми отримали фінансову допомогу. Дуже щасливі і вдячні, бо, насамперед, хочемо створити  добрі й безпечні умови для проживання та навчання наших діток. А загалом – ми дуже втомлені. Немає відчуття дому. Не знаємо, де поїхати, щоб його повернути. Тяжко на душі. Таке відчуття, що ми скрізь і ніде. Ви розумієте, скрізь і ніде?

Публікація підготовлена в межах проекту “Екстрена підтримка вразливих ВПО у Львівській області”, який реалізується за підтримки Карітас Чехії, Міністерства закордонних справ Республіки Чехія та МБФ “Карітас України”.

Маленька дружна сім’я Олени та Вікторії Шерстюків через війну в Україні залишила своє маленьке затишне містечко Білозерське неподалік Краматорська (Донецька область). Рішення тікати було складним, але єдиним раціональним, щоб урятувати дитину від війни. Лишили квартиру, майно. Тікали лише з валізою, половину якої займали ліки для донечки. Так склалося, що сім’я опинилася у Львові, а згодом переїхала до  містечка Броди, де знайшла тимчасовий прихисток.
Саме тут родина познайомилася із БФ «Карітас-Броди», який, як і для багатьох переміщених осіб, став рятівним колом на нелегкій життєвій стежині. Крім гуманітарної допомоги, яку сім’ї надає благодійна організація, Олена та Вікторія отримали багатоцільову грошову допомогу завдяки проєкту «Екстрена підтримка вразливих внутрішньо переміщених осіб у Львівській області».
Вони належать до категорії людей із вразливістю. Олена сама виховує донечку, і фінансова допомога їм дуже потрібна.
Донечка хворіє. У неї астма. Кошти, насамперед, потрібні на ліки, а також на школу, зимові речі.

Тому, коли надійшли кошти, родина дуже зраділа, бо відбулося це швидко –  через три дні після оформлення. Для мами і донечки грошова допомога стала справжнім святом, маленькою впевненістю у завтрашньому дні і великою вдячністю.
– У мене не вистачає слів, щоб висловити вдячність Карітасу.
Бажаю вам розвитку і людей, які б цінували вашу працю. Низький уклін  за віддане служіння людям. Я буду мільйон разів говорити вам слово «дякую», бо те, що ви робите,  то не одноразовий варіант допомоги. Це постійні турбота й супровід. Ви найкращі!  Ви здійснюєте наші бажання!
Дякую! Дякую! Дякую!

Олена та Вікторія Шерстюк 

Публікація підготовлена в межах проекту “Екстренна підтримка вразливих ВПО у Львівській області”, який реалізується за підтримки Карітас Чехії, Міністерства закордонних справ Республіки Чехія та МБФ “Карітас України”.