Завдяки Ярославові Кириленку – проєктному менеджеру Карітас-Чехія у серпні 2022 року в Карітас-Броди стартував проєкт Екстрена допомога вразливим ВПО у Львівській області. Саме Ярослав Кириленко познайомив о. Ярослав Царик, директора Карітас-Броди, з Юрієм Власюком (керівник спільноти Maker Hub), який подав ідею свого друга із німецького міста Бендорфа Альфа Рупперта щодо налагодження співпраці між містами Броди та Бендорф. Цю пропозицію о. Ярослав Царик подав Бродівському міському голові Анатолію Белею. І вже 16 листопада 2022 року відбулася онлайн-зустріч мера Бендорфа Christofa Mohra та міського голови м. Броди Анатолія Белея. Завдяки активній позиції спільноти Бендорфа та увазі директора о. Ярослава Царика Карітас-Броди мери двох міст підписали меморандум про співробітництво і братерство.

Ключовим партнером Бродівської міської ради виступила Благодійна організація «Карітас-Броди», яка має багаторічний досвід у міжнародних проєктах щодо підтримки ВПО, дітей з інвалідністю, соціальної допомоги на дому людям похилого віку та в інших ініціативах. А 10 липня 2023 року візит у м. Бендорф здійснили о. Ярослав Царик з дружиною Галиною та Андрій Боярчук (волонтер Карітас-Броди). Учасники зустрічі обговорили співпрацю німецького та українського міст на базі громадських і благодійних організацій, церковних спільнот та паломництва до відпустового місця Schoenstatt (в перекладі означає Гарне місто), де є велике шанування Богородиці.

І ось 6–8 серпня 2023 року відбувся перший візит делегації до міста Броди з успішним проєктом міста Бендорфа від Німецького товариства з міжнародного розвитку: мікроавтобус і сміттєвоз для Бродівської громади. Сміттєвоз – для комунального підприємства «Броди», а мікроавтобус – для Благодійної організації Карітас-Броди. Передача сміттєвоза та мікроавтобуса відбулася на території Польщі, у м. Ярослав, де зустрілися мери двох міст – Анатолій Белей і Крістоф Мор, які обговорили подальшу співпрацю. Візит о. Ярослава Царика до м. Бендорфа та візит німецьких друзів до м.Броди більшою мірою відбувся завдяки постійній комунікації Тарас Боярчука (колишнього співробітника БО «БФ “Карітас-Броди”» та керівника проєкту Екстрена допомога вразливим ВПО у Львівській області) з Alf Ruppert та Бродівською міською радою. Для розвитку співпраці двох громад партнери з німецького міста-побратима створили. Товариство друзів України (Deutsch-ukrainischer Freundeskreis Brody – Bendorf), керівник якого є Alf Ruppert. Саме Alf Ruppert і Peter Rheingans провели дружні зустрічі щодо можливої майбутньої співпраці між Карітас-Броди та Карітас-Кобленц, спільноти «Матері в молитві» парафії Чесного Хреста м. Броди з жіночою громадою парафії Св. Медарда м.Бендорфа.

Історія, якою поділилася бенефіціарка Карітас-Броди Аня – це спогад про найріднішу людину, про батька, який віддав своє життя за рідну землю, небо без чорних хмар війни, щасливе дитинство внука й усіх дітей в Україні. Нині Аня повернулася на Херсонщину. Підтримує маму й бабусю, виховує сина, допомагає лікувати тварин, хоча й зізнається, що тягар війни витримувати дуже тяжко.
Аня вдячна Карітас-Броди за гуманітарну підтримку, але вона дуже хоче, щоб про її батька, який любив Україну і віддав за неї життя, знали й інші люди.
Для  родини батько – Герой, для нас він теж Герой, як і кожен українець, який бореться за мир, за рідну жовто-блакитну Україну.

– Біля мого вуха кулі пролітають.
– Татку, не жартуй, ми хвилюємося.
– Ви що, забули, мене ж сорок святих охороняють.
Аня усміхнулася, а її душа ховалася за ті осиротілі краплі усмішки і не могла дати собі ради. Біль відчувався у кожному слові, у кожному доторку до душі…
– Аню… Розкажи про себе.
– Про себе немає що розповідати. Я хочу розповісти про тата. Він справді був Герой. Шкода…, що я не можу його повернути. А ворогів я буду ненавидіти до кінця своїх днів, їх і їхніх дітей.
Ані боліло. Той біль був настільки великий, що уже не вміщувався у неї ні в серці, ні в словах. Я мовчала. Язик не повертався лізти в чужу душу. Душу, яка й без мене була однією суцільною раною.
– Ви знаєте, хто першим привіз у Білозерку жовто-блакитний прапор після розвалу Союзу?
Я здогадалась. Але хотіла, щоб Аня це вимовила сама.
– Мій батько, – з гордістю сказала вона. — Він був за Україну.
Слово «був» зависло у повітрі. Страшно було його торкатись.
– Він був простим водієм. У чотирнадцятому воював на Донбасі. Коли почалася повномасштабна війна, не вагаючись пішов у тероборону. 25 лютого їм видали зброю, а на другий день її відразу ж забрали. Батько сильно нервувався, ходив добивався, щоб їм видали зброю назад. У військкоматі їм видали кілька автоматів і декілька ріжків. Разом зі зброєю отримали й наказ: патрулювати Херсон. А в той час ворожа армія уже зайшла в місто. Попередити їх просто уже не встигли. Вони потрапили в засідку. Двісті окупантів з кулеметами заховались у спортивній школі. Поруч ще була купа важкої ворожої техніки. Мій батько не врятувався. Цього разу сорок святих не змогли йому допомогти. Спочатку батькові влучили в ногу. Він забрав ріжки у своїх хлопців і наказав їм повертатися назад. Щоб хоч вони врятувалися. Розумів, що його не зможуть витягти, оскільки був кремезним чоловіком, а сам іти уже не мав сили. Він ще встиг останній раз зателефонувати і товариш у слухавці почув постріл, після чого зв’язок обірвався.
– Знаєте, що вони зробили потім? На номер товариша надіслали хрестик.
Здригалося небо від ридання. А хто б не ридав, слухаючи це, дивлячись на світлини вбитого батька. Він був просто хорошим татом, чоловіком, дідусем, він був українцем, який просто любив свою Україну. Не зрадив, не кинув, не втік.
– Чому його не врятували сорок святих? Він так у них вірив.
Ані було боляче. Боляче так, що навіть бродівські вулиці боялися потривожити її душу своїми звуками. Земля ладна була розлетітися, не витримуючи той біль. А як його витримати людині?
– Ми навіть не могли забрати його, щоб поховати. Нас нікого не пускали.
Тіла три дні лежали на вулиці. Їх розтягували собаки. А людям заборонили навіть їх накрити. Ось так залякували людей у місті. У той день розстріляли 87 людей – тероборону разом із цивільними. Через три дні священник, ризикуючи життям, сфотографував тіла і захоронив людей. Потім тіла почали викопувати і везти на експертизу. Хто і навіщо це робив, нам не казали. Можливо, щоб знайти сім’ї атовців. Знайомі попередили: хочете поховати батька – їдьте забирайте. Інакше взагалі не знайдете.
Лише на сороковий день ми змогли поховати батька, справжнього захисника України, справжнього ГЕРОЯ. І то тільки тому, що у нас помер дідусь, і ми могли разом з ним провезти тіло батька, щоб поховати.

Ми сиділи в машині. Я не могла повірити у те, що розповідала Аня.
– Аню, а це?
Показала на переднє скло.
– То, коли ми їхали. Потрапили під обстріл.
Постріл у лобове скло. По мирних людях, по жінках і дітях. Сонце, сонце, яким же ти чорним стало у цю мить. Чорним, чужим, холодним.
Аня усміхнулася.
– Знаєте, мамі приснився сон, ніби тато приїхав на бронетранспортері і вирив перед воротами яму. А мамі сказав: «Якщо хтось прийде, то не зайде».
Орки ходили по усіх хатах, а нашу оминали. Мій тато навіть з того світу нас захищає.
– Аню, Аню… Де ти знаходиш сили, щоб усміхатись, де ти знаходила сили, щоб усе витримати і підтримати свою маму. Аню, у тебе не тільки тато Герой, ти й сама гідна цього слова.
– Мені теж тато був приснився. Я питала в нього, коли закінчиться війна.
– Знаєте, що він мені відповів? Коли буде холодно. А коли буде холодно?

У межах упровадження проєктної діяльності з напряму «Здоров’я» менеджерка проєкту «Догляд удома» Марія Сех з командою Caritas Ukraine зустрілася з командою проєкту «Догляд удома» Благодійної організації «Карітас-Броди» (координаторка – Юлія Пантєлєєва).
Робоча зустріч відбулася 17 травня 2023 року в офісі проєкту «Догляд удома».
Питання, які обговорили учасники зустрічі:
▪️ планування, розвиток та документація як найважливіші аспекти для якісного надання соціальних послуг людям похилого віку;
▪️ поточні проблеми, шляхи їх вирішення;
▪️ механізми успішної реалізації проєкту «Догляд удома»;
▪️ підсумки робочої зустрічі.
Дякуємо команді Карітас України за співпрацю у межах робочого візиту та спільні зусилля для забезпечення базових потреб людей похилого віку, надання їм психологічної допомоги, догляду та створення комфортних умов проживання.

Бо печуть їх дітки з інвалідністю, які є учасниками проєкту Ми Зможемо Благодійної організації «Карітас-Броди».
Не вірите?
Замовте, скуштуйте і переконайтеся.
Ми, правда, про це не запитали у координаторки проєкту Іванна Коваль. Але, думаємо, що вона не буде проти.
А якщо серйозно…
Майстер-клас по випіканню кексів, який провела працівниця проєкту «Ми Зможемо» Ольга Семчук, дітки запам’ятають, – адже процес приготування був від А до Я – від приготування тіста до випікання і прикрашання.
Було цікаво, весело і дуже-дуже смачно.
Чи це правда?
Так, бо дітки з’їли їх за кілька хвилин.
Точніше…
Кекси зникли просто миттєво. Це означає – вони були дуже смачними.
Та й емоції дітки отримали дуже приємні – із запахом ванілі й лимонної цедри.