20 серпня 2022 року команда з Карітас- Броди – Наталя Грем, Владислав Труфанов, Іван Царик, Світлана Панчишин, Віктор Горішній та маленькі помічники Остап Корольчук з Гаїв Смоленських і Даринка Кушпета із Суходолів – організувала й провела пішохідний інтелектуально-пошуковий Сіті-квест у центральній частині м. Броди.
Онлайн-реєстрацію пройшло 13 команд. Стартували учасники змагань з локації «Львівська пекарня». Разом із веселим Круасаном смакували морозивом (пригощала кав’ярня) і готувалися поринути у бурхливе море веселих і цікавих пригод.
Квестери мали пройти десять локацій – Від коня до коня (кав’ярня), Будинок табличок (бібліотека), Африканське диво (педагогічний коледж), Обгризений граніт (колишня Торгова палата), Він зайвий (музей), Дивне місце у Бродах (замок), Усі дороги ведуть поруч (Бристоль), На гостину до Нього (Рейківка), 403 (синагога).
На кожному етапі учасники виконували різноманітні завдання – впізнавали за дзеркальним описом людину; знайомились із охоронцем на колесах, який водить козу; розплутували букви на деревах, перебирали музейні експонати, шукали коня зі слоном і т.д.

Цікаво було спостерігати метаморфозу – сім’ї перетворювалися на дружні команди, які з азартом гасали вуличками Бродів у пошуках локацій. Дорослі інколи навіть губилися у завданнях, а малеча навпаки – дивувала своїми мудрими підказками.
Фінішували команди на локації «Храм Воздвиження Чесного Хреста». Поки журі визначало переможців, квестери взяли участь у конкурсах «Найкрутіша фраза» і «Вгадай: Броди чи ні?».
Переможцем конкурсу фраз стала команда «Невгамовні» з фразою – «Без любові жити легше, але без неї немає сенсу» (приз – записничок). Кращим знавцем Бродів (конкурс світлин) став Єгор Пастухов з команди «Херсонські мисливці» (приз – флешка).
А всі з нетерпінням поглядали на журі – хто ж переможці Сіті-квесту? Хто зібрав усіх «тваринок» і показав найкращий результат у годинах і хвилинах?
І ось вона – мить істини!
І місце – команда «7 і Я» – м. Нікополь
(10 тваринок команда знайшла за 1 год 40 хв і виборола головний приз – павербанк).
ІІ місце – команда «Веселка» м. Харків
(10 тваринок – за 1 год 48 хв і приз – бездротові навушники).
ІІІ місце – команда «Невгамовні» м. Білозерське
(10 тваринок – за 1 год 54 хв і приз – фітнес-браслет).
Після церемонії нагородження на всіх учасників чекала смачна вечеря у Шкварці.
Ось так і закінчився наш крутий Сіті-квест «Відкрий для себе Броди!». І ми справді відкрили його для себе – затишне й гостинне містечко, яке щодня наповнює нас новими подіями і промінчиками радості!

Сіті-квест «Відкрий для себе Броди!» проводився в межах надання групових психологічних консультацій за проектом “Екстренна підтримка вразливих ВПО у Львівській області”, який реалізується за підтримки Карітас Чехії, Міністерства закордонних справ Республіки Чехія та МБФ “Карітас України”.

Я поспішав зі Львова, але того дня так вас і не зустрів. На пероні бачив багато людей. У них не було облич. Насправді були, але вони зливалися в одне – обличчя страху, болю, відчаю. А де були ви? Я так довго на вас чекав…

Усміхнулася.  Я навіть зараз усміхаюся – світу, донечці  і собі. А що маю робити? Перед кожним браму душі не відчинеш – болітиме. Перед кожним не плакатимеш – чужі сльози не так печуть, як свої.

А ми йдемо по життю удвох – я і донечка. А чоловік… То вже інший файл, і вже з іншої папки. І лежить десь та папка із тим  файлом, а може, вже давно треба її викинути в корзинку для сміття. Може, вже час.

– Але ж… хіба душа не прагне тепла, ніжності, любові?

Звичайно, прагне. Звичайно, бажає. Та чоловік – то не камінець, на дорозі не валяється. А з  донечкою ми завжди разом. Я навіть у школу перейшла працювати, аби бути поруч, бо вона хворіє на астму. І того страшного дня,  24 лютого, ми теж дружно ішли в школу, навіть ні про що не підозрюючи.

            – Де ти дитину ведеш? Війна! – несподівано почули крик на все містечко.

            – Яка війна? – ще не усвідомлюючи суті слова, подумала я. – Дитину ж саму дома не залишу. Слово «війна» тоді ще душу так не пекло. Вона в нас така собі, гібридна, триває вже давно.

Це був перший ранок війни. Можливо, не такий страшний, як в інших містах, але ж то був лише перший. Ситуація змінювалася дуже швидко. Почалися вибухи, обстріли. Ми поїхали в село. Чомусь багато людей уважало на той час, що село – то якесь магічне коло, в якому можна врятуватися, але ілюзія безпеки швидко минула. Російські загарбники знищували все – і міста, і села. Ми повернулися в Білозерське. Ховалися то в підвалі, то в коридорі між двома стінами. Магазини, аптеки, пошта – все перестало працювати. Чекали, що все минеться, але війна ніде не зникала, а навпаки –  наближалася до нас семимильними кроками.  І я зрозуміла, що треба тікати. Треба брати валізу, яку  вже п’ятий день поспіль – то збирала, то розбирала, все ще сподіваючись на якесь чудо. А чуда не було. Велетенські чорні гриби смерті було вже видно у вікні. Треба тікати і рятувати найцінніше, що маю, – донечку. Треба…

– А я так довго чекав вас  на пероні…

            – Ми спочатку знайшли знайомих, бо самим їхати було страшно. Далі вирушили до Краматорська, та потрапити ні на вокзал, ні на перон ми не змогли. Люди. Море людей. Крики, розпач і благання. Усі просто не поміщалися у ті маленькі рятівні коробочки.

            Лише наступного дня нам удалося сісти на евакуаційний потяг. Їх, до речі, було багато, але потік людей теж не зменшувався. Потяги з небаченою швидкістю прибували і відбували, ніби грали у якусь нікому невідому гру. Може, у гру «Хто більше врятує людей?». Може, не знаю.  Але щось сумне і трагічне в тому нервовому ритмі відчувалося.

            –  Сіли в потяг. Разом із нами сіли тривога і страх. Про кінцеву точку навіть не думали – аби подалі від війни. Їхали ми 29 годин. Дуже боялись ракетних обстрілів. Нерви не витримували у всіх. Навіть діткам довелося давати заспокійливе. Зупинка на станції Барвенкове. Потяг захилитався ривками. У вікні ми побачили, як розлітається навсібіч збита ворожа ракета. Скалки від неї зачепили обшивку потяга, але, слава Богу, всередину не потрапили. З острахом їхали далі. Найстрашнішою виявилася наступна станція  – Лозова.

            – Я хотів вас уберегти…

Потяг не встиг зупинитися, як почався артобстріл. Ми вже не вірили в те, що залишимося живими. За одну секунду проживали цілу вічність. Дітки кричали й плакали. Ударною хвилею потяг захитало  так, що всі попадали на підлогу. По кому стріляли? По кому, нелюди?  У потязі ж були одні жінки й діти. Ми  хапали матраци, накривали ними дітей, писали на їхніх тілах тремтливими руками номери мобільних телефонів. У разі чого, щоб…  Це зараз відмовляєшся говорити й у це вірити, а тоді в голову лізло все…, бо війна, обстріли і смерть були над головою. Було дуже страшно. Навіть згадати зараз – і то страшно.

Коли почався артобстріл, на пероні було багато людей. Потрапити десь навіть усередину вони не встигли. Падали на землю, як скошена трава. Живі чи мертві – не могли розібрати.

            Ми розповідали діткам різні історії, аби вони не здогадалися, що відбувається.

            – А ми все розуміли , – семирічна Вікторія поглянула на маму зовсім не дитячим поглядом.  – Розуміли, просто нічого не говорили.

З нами їхала маленька дівчинка десь півтора років. Вона злякано мовчала всю дорогу. Коли почалися обстріли,  дитина обхопила руками мамину ногу і вперше за всю дорогу сказала слово  «Стлашно!». Ми зацебеніли від жаху. Розуміти слово «страшно» у півтора року? Як же це так, Господи? Як ти це допускаєш?

            – Як тільки люди, що були на вулиці, потрапили до вагонів, –

потяг на шаленій швидкості рушив із того пекла. Ніби і він відчував той запах смерті, і чимдуж хотів від нього утекти. Коли під’їхали до Полтави, рух сповільнився. Зрозуміли  без запитань –  від тієї страшної території  –  ми втекли. І лише коли доїхали до Львова, – страшні пазурі страху нас почали відпускати. Ми – врятовані. І наші дітки ще обов’язково будуть усміхатися.

            – Будуть! – я ж недаремно вас чекав і рятував. Махав на прощання наш рятівник – увесь у подряпинах від снарядів, блакитноокий потяг Краматорськ – Львів.

Публікація підготовлена в межах проекту “Екстренна підтримка вразливих ВПО у Львівській області”, який реалізується за підтримки Карітас Чехії, Міністерства закордонних справ Республіки Чехія та МБФ “Карітас України”.

Маленька дружна сім’я Олени та Вікторії Шерстюків через війну в Україні залишила своє маленьке затишне містечко Білозерське неподалік Краматорська (Донецька область). Рішення тікати було складним, але єдиним раціональним, щоб урятувати дитину від війни. Лишили квартиру, майно. Тікали лише з валізою, половину якої займали ліки для донечки. Так склалося, що сім’я опинилася у Львові, а згодом переїхала до  містечка Броди, де знайшла тимчасовий прихисток.
Саме тут родина познайомилася із БФ «Карітас-Броди», який, як і для багатьох переміщених осіб, став рятівним колом на нелегкій життєвій стежині. Крім гуманітарної допомоги, яку сім’ї надає благодійна організація, Олена та Вікторія отримали багатоцільову грошову допомогу завдяки проєкту «Екстрена підтримка вразливих внутрішньо переміщених осіб у Львівській області».
Вони належать до категорії людей із вразливістю. Олена сама виховує донечку, і фінансова допомога їм дуже потрібна.
Донечка хворіє. У неї астма. Кошти, насамперед, потрібні на ліки, а також на школу, зимові речі.

Тому, коли надійшли кошти, родина дуже зраділа, бо відбулося це швидко –  через три дні після оформлення. Для мами і донечки грошова допомога стала справжнім святом, маленькою впевненістю у завтрашньому дні і великою вдячністю.
– У мене не вистачає слів, щоб висловити вдячність Карітасу.
Бажаю вам розвитку і людей, які б цінували вашу працю. Низький уклін  за віддане служіння людям. Я буду мільйон разів говорити вам слово «дякую», бо те, що ви робите,  то не одноразовий варіант допомоги. Це постійні турбота й супровід. Ви найкращі!  Ви здійснюєте наші бажання!
Дякую! Дякую! Дякую!

Олена та Вікторія Шерстюк 

Публікація підготовлена в межах проекту “Екстренна підтримка вразливих ВПО у Львівській області”, який реалізується за підтримки Карітас Чехії, Міністерства закордонних справ Республіки Чехія та МБФ “Карітас України”.

Цікаво! Смачно! Безкоштовно!
БО БФ «Карітас- Броди»  організовує  для нових брідчан (внутрішньо переміщених осіб та їх родин)
незабутнє  сімейне  дозвілля!
Тривалість заходу – 3 год
Вік учасників –  4+
Місце проведення –  центр  м. Броди
На вас чекають МОРЕ  ЕМОЦІЙ!  ПОДАРУНКИ! СМАЧНА ВЕЧЕРЯ!

Як стати учасником квесту?

1. Зареєструватися  за посиланням https://forms.gle/bQPm4Ysd8BtNE6fP6
2. Заповнити анкету
3. Мати зручне взуття

Дата квесту: 20 серпня 2022 року
ПОЧАТОК КВЕСТУ о 14 год біля кав’ярні «Львівська пекарня»

Якщо виникли запитання – телефонуйте!
Номер координатора КВЕСТУ                  095 864 18 01   Наталя